21.03 - До Всесвітнього дня поезії було проведено аматорські читання "Зачаруй мене розмовою – українською, співочою мовою". Місцеві поети-аматори презентували нашим читачам свої нові, творчі доробки. Особливу увагу привернула до себе поетична творчість молодих поетів-земляків Віталія Александровича і Анни Дем’яненко. Тема кохання і любові до рідного краю, мови, тісно переплітаються в їх творчості. Своєю поезією вони доторкається у кожну глибинку наших душ і кожен для себе відкриває щось нове, а інколи і незбагненне. Але таке живе і правдиве. У цих віршах найбільш точно виражена думка автора, його переживання, ставлення до життя. Людина, що знаходиться у фокусі поетичних променів – це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, інтелектуально багата, не заспокоєна в духовній суті. Їх поезія – це не просто точна рима. У поезії відкривається душа поета. І так воно все насправді і є. Таку думку висловили учасники, наприкінці заходу.

                                                                       Свої вірші декламує  А. Демяненко

Занепала Україна

Занепала Україна, мужня і квітуча
І степи широкополі , і верби, і кручі
Все затоптане війною, сльозами полито
Та ворожою грозою країну покрито

Десь гуде, та не музики, то лихая зброя
Все шукає земля рідна , мужнього героя
Мир у снах лише квітує, людям тільки сниться
А комусь на полі бою, взагалі не спиться

Хтось воює за країну, за свою державу
Хтось же має зупинити, цю війну криваву
Серце в"яне за край рідний, душа стоне, виє
Не здамось піднявши руки, завжди є надія

Тож єднаймось за добробут, за мир та за спокій
Отримаймо перемогу в боротьбі жорстокій
Тільки сила та терпіння допоможуть в скруті
Застосуймо мирні шляхи, мораллю набуті.

Сповідь

У селі як за містечком
Старая хатина
Звила собі там гніздечко
Молода Дівчина
Щоб від батька та від неньки
з миленьким ховатись
Щоб із любим козаченьком
При зорі зливатись
Та кохались та любились
майже до півранку
Одне одному молились
співа колисанки
Попід рученьки ходили
посміхались радо
Та кохання осудила
вся сільська громада
Сповідали грішували
осуждали люди
Брудом пару поливали
А що ж далі буде?
А що далі?
Я вам скажу, Далі лихо буде
Дівка в горі та печалі
Козака забуде
Бо забрали миленького
В похід затрубили
Пішов козак на війночки
дівчину покрили
А вона та гірко плаче
Дитя пожидає
Дивиться в вікно терпляче
Серце виглядає
Виглядала зморилася
Породила сина
Божій долі скорилася
Мала сиротина
Та не знає що робити
Як з дитятком бути?
Мусить його полюбити
Як ні, то позбутись
Поралася біля хати
Прала та варила
За дитятком поглядала
Криком голосила
Ріс синок, та й добрий виріс
Гарній синьоокий
Ваду мав, таку як щирість
І серце глибоке
Та в село пристала звістка
Вояки вернулись
Для молодиць гарна звістка
Аби не відвернулись
Та побігла із сльозами
Свого виглядати
Йде розмахує руками
Годі сподіватись
Та заходе у світлицю
А козак з другою
Знайшов нову молодицю,
Там на полі бою
А Дівчина стременулась
Побігла до лісу
Так ридає, що вмирає
Піддаючись бісу
Та не довго то тривало
Стрімко підійматись
Дівка мотузка узяла
Та давай мотатись.
Замотала собі шию
На гиляку звішала
Зовсім і не морочилась.
Взяла та й повішалася
А дитина сиротою рости позостася
Бо матір її грішная бога не цуралася.

Не говорите девушкам "люблю"

Не говорите девушкам "люблю"
Когда спектакль ваш, на пару актов
А между тем и с парою антрактов
Не говорите глупостей, молю

Не обещайте девушкам любовь,
Ведь вы не знаете, что с вами будет завтра
Каждый из нас, для своей жизни автор
Лучше уют любимой приготовь

Грубить не стоит , ведь они ранимы
И ваша перманентность к отчужденью
Приводит к ненавистному рожденью
И к ссорам с пустяков , непримиримым

Любите девушек, за душу и покой
За ночи страсти и за их заботу
Цените их труды и их работу
Не делайте ошибки роковой!

Мово рідна

Мово рідна, мелодійна
Українська, щира
Ніби зілля чудодійне
Для спокою й миру
Ми плекаєм та вивчаєм
Нашу рідну мову
І у серці залишаєм
Як ту колискову
До нащадків понесемо
По роках майбутніх
В кожне серце донесемо-
"Мова незабутня"
Не спаплюжим, не забудем
будем пам"ятати
Виспівувати її будем
Й щиро цінувати